Albatros D.I

    Альбатрос D.III (нім. Albatros D.III) — німецький винищувач-біплан, який використовували в Першій світовій війні, один з найуспішніших винищувачів війни.

    Під час виробництва винищувача Albatros D. II, Роберт Телень вже почав проектування нової, поліпшеної моделі літака. На Іспекторат Повітряних Сил Другого рейху справили сильне враження французькі півтораплани системи «Ньєпор», і німецьким виробникам було запропоновано скопіювати цей тип апарата. Не обійшли це віяння моди і фірму «Альбатрос», але її інженери, відмовившись від прямого копіювання, внесли характерні зміни в конструкцію планера третьої моделі винищувача. У результаті цього змінилася конфігурація крил, нижнє крило отримало більш вузьку хорду, а верхнє більший розмах і скошені кінці. Це дозволило поліпшити огляд пілота, підвищити ефективність елеронів, але спричинило за собою підвищену вібрацію крил, що призводило до їх руйнування при затяжному пікіруванні. Проблему спробували вирішити посиленням конструкції нижніх крил, стали використовуватися додаткові укоси до V-подібних стійок біпланної коробки для підвищення її жорсткості. Але повністю позбутися підвищеної вібрації не зуміли, навіть і на наступній моделі. Також була збільшена потужність двигуна літака з 160 к.с. до 175 к.с. за рахунок збільшення ступеня стиснення. Радіатор, що знаходиться в середній частині верхнього крила, в процесі виробництва був зміщений вправо. Ця зміна була зроблена виходячи з бойового досвіду, який показав, що радіатор, що знаходиться над головою пілота своїми трубопроводами заважав огляду, а у випадку пробивання — випускав струмінь гарячої води і пари прямо в обличчя пілотові.

 

Breguet 14

    Morane-Saulnier L, також відомий як Morane-Saulnier Type L — французький аероплан-парасоль часів Першої світової війни. Після озброєння кулеметом, стріляв через гвинт, став одним з перших успішних винищувачів.

    На початку Першої світової війни французькою армією була замовлена велика партія літаків цього типу під військовим найменуванням M.S.2. Спершу літак використовувався як розвідувальний, потім як бомбардувальник. Французькі пілоти Жільбер та Пюшедрон 10 січня 1915 року на літаку Morane-Saulnier Type L збили перший німецький літак-розвідник.

    Згодом початкове озброєння карабінами було замінене на значно ефективніші кулемети. Щоб захистити гвинт літака від пошкоджень власними кулями, Сольньє розробив пристрій, який блокував гвинт під час стрільби, проте цей пристрій функціонував не дуже надійно. Водночас знаменитий французький льотчик Ролан Гаррос, який випробовував літаки Моран-Сольньє, помітив, що лише кожен десятий постріл приходиться на гвинт, тож він вирішив просто зміцнити його за допомогою металевих пластин, що мали клиноподібну форму й відбивали кулі під безпечним для льотчика кутом. Такий гвинт хоч і сповільнював літак, проте з'явилася можливість вести прицільний вогонь. Так був винайдений перший літак-винищувач зі стаціонарним озброєнням.

    1 квітня 1915 року Ролан Гаррос провів перший успішний повітряний бій на цьому літаку з застосуванням кулемета Hotchkiss M1909. Невдовзі Ролан Гаррос мав зробити вимушену посадку на німецькій території, й таким чином німецькі фахівці довідалися про французький винахід.

    Три літаки цього типу були на озброєнні в армії УНР.

 

    Ана́тра Анаса́ль (Анатра ДС, Anatra DS) — літак-розвідник, розроблений на одеському заводі аеропланів Анатра у першій половині XX століття.

    До середини 1917 року стало ясно, що Анатра Д безнадійно застарів і не міг на рівних битися з германо-австрійськими літаками. Однак у складі фронтових загонів залишалося ще досить багато цих машин. Вони перебували на озброєнні 2-го Гвардійського, 1-го, 3-го, 9-го, 12-го, 16-го, 17-го, 20-го, 28-го і 36-го корпусних, 1-го, 2-го, 3-го, 6-го і 7-го Сибірських, а також 1-го Туркестанського загонів.

    Ситуація, в якій опинилася Російська імперія, стала предметом обговорення на Першому Всеросійському авіаз'їзді, що відкрився в Петрограді в серпні 1917 року. Делегати з'їзду — бойові льотчики, які не бажали продовжувати гинути через недосконалість техніки, були рішучі. Резолюція з'їзду свідчила: Анатра Д, Лебідь-12, Вуазен Іванова, Фарман-27 та усі, ще більш застарілі системи літаків повинні бути зняті з озброєння. І хоча рішення з'їзду носило рекомендаційний характер, його справедливість не викликала сумнівів. Будування Анатра Д з ротативними моторами припинилася. Тим більше, що у їх подальшому випуску вже не було ніякої необхідності, бо ще за рік до цього конструктор Декамп розробив нову версію свого аероплана, головною відмінністю якої стала установка 150-сильного стаціонарного мотора водяного охолодження Salmson 9U. Енергоозброєність машини зросла майже в півтора рази. Відповідно покращилися і льотно-технічні характеристики.

    Спочатку новий аероплан називався досить довго і незручно «Анатра-Д з двигуном Сапьмсон» або ж «Анаде з Сальмсон», але незабаром ця назва скоротилася до одного слова «Анасаль». Іноді зустрічається інше найменування — «Анатра ДС».

 

МБ біс

    МБ біс (рос. МБ бис) — Моска—Бистрицький, винищувач-розвідник Російського імператорського військово-повітряного флотучасів Першої світової війни.

    Історія цього літака почалася з того, що двоє росіян авіаторів Макс Лерхе і Георгій Янковський, приїхавши у своїх справах доІталії, умовили місцевого авіамеханіка фірми «Савойя» Франческо Моска перебратися до Росії. Треба сказати, що Італія, в тому далекому 1912 році, була країною вже вельми просунутою у справі освоєння повітряного простору. Моска ж був одним з піонерів італійської авіації ще з 1909 року і значним для тієї пори авторитетом.

    У 1914 році італієць переходить працювати в майстерню Олександра Безобразова на Ходинському полі, і розробляє МБ. Це був двомісний аероплан з ротативним двигуном «Гном» в 50 к.с. і з поширеною тоді системою керування за креном, шляхом перекосу задньої кромки крил (гоширування). Головною ж у літаку була можливість його швидкого розбирання (і, природно, складання) для зручності транспортування. Всі частини МБ: силова установка, фюзеляж, шасі — володіли можливістю розбирання з достатньо високим ступенем ремонтопригодності. Верхній закруглений грот фюзеляжу, обшитий фанерою, кріпився за допомогою звичайних шкіряних ременів з пряжками. Це нововведення, поза всяким сумнівом, запозичене у автомобілістів (так само закривалися капоти тодішніх автомобілів) дозволяло порівнювати літак з кофром або з валізою. Втім, на подальших машинах система кріплення змінилася — грот фіксувався за допомогою шомполів, які пронизували конструкцію аж до хвостового оперення. Борти фюзеляжу мали знімні панелі, що дозволяють без особливих складнощів проникати до системи управління літака і двигуна. Достатньо оригінальним було кріплення капота двигуна. Він кріпився в п'яти місцях і притягувався гайками — «баранчиками». Зараз це рішення, звичайно, здалося б дивним, а тоді виглядало вельми дотепно. Про аеродинаміку уявлення було досить обмежене, тому і крила, віддалені від фюзеляжу з метою поліпшення огляду, здавалися цілком доречними. В цілому ж аероплан виявився вельми непоганим і проіснував в двомісному варіанті до 1918 року. На фронті МБ застосовувався як розвідник. Відомо, принаймні, про 12 виготовлених аеропланів, хоча, цілком можливо, їх було дещо більше. Перший документально підтверджений епізод бойового застосування МБ датований весною 1916 року.