McDonnell Douglas F-15 Eagle

    Макдоннел-Дуглас[2]F-15 «Ігл» (англ. McDonnell Douglas F-15 Eagle) — американський всепогодний тактичнийвинищувач четвертого покоління. Призначений для завоювання переваги в повітрі. Прийнятий на озброєння в 1976році.

Винищувачі F-15 застосовувалися на Близькому Сході, в Перській затоці, Югославії та Лівії.

    Винищувач F-15 має мале навантаження на крило, силову установку із двох двигунів і двокильове хвостове оперення. Крило літака F-15 стрілоподібне, закрилки прості двохпозиційні, проте для виконання маневру по крену використовуються елерони спільно зі стабілізатором, при цьому на надзвукових швидкостях елерони відключаються. Управління елеронами здійснюється за допомогою звичайних приводів і механічної тяги, а кермом повороту і стабілізатором — ще і електричними приводами від системи підвищення стійкості. Конструкція повітрязаборників забезпечує ефективну роботу силової установки на різних режимах, зокрема на великих кутах атаки. Кожний з них має три стулки з регулюванням їхнього кутового положення і регульоване вікно перезапуску повітря.

    З середини 1980 року почався випуск винищувачів F-15C (бойові) і D (навчально-бойові). На відміну від попередніх модифікацій ці літаки мають збільшений (на 900 кг) запас палива у внутрішніх баках і можливість оснащення двома конформними баками «Фаст пек» із загальним запасом палива 4500 кг, в яких може також розміщуватися додатковарадіоелектронна апаратура.

    До складу силової установки входять два турбореактивні двоконтурні двигуни F 100-PW-220 максимальною тягою по 10770 кгс. Озброєння — 20-мм шестиствольна гармата «Вулкан» (боєкомплект 940 патронів), керовані ракети (КР) AIM-9 «Сайдвіндер», AIM-7 «Спарроу» і AIM‑120 AMRAAM. Максимальна маса бойового навантаження 7250 кг.

    Наступна модифікація літаків цього типу, що отримала найменування F-15E «Страйк Ігл», була розроблена американськими фахівцями на базі навчально-бойового F-15D. На відміну від попередніх модифікацій, такий літак в основному призначений для завдання ударів по наземних цілях, для чого до складу його озброєння включені керовані ракети класу «повітря-земля», касети, керовані і некеровані авіаційні бомби. Цей літак може використовуватися як носій ядерної зброї.

Rockwell B-1 Lancer

    Rockwell[ B-1 Lancer — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністюкрила. Був розроблений у 1960-х рр. для заміни дозвукових Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються уВПС Сполучених Штатів і по сьогодні.

    Перша його модифікація B-1A була розроблена на початку 1970-х років, але серійно не випускалася. Було побудовано всього чотири B-1A.

    Модифікація B-1B, яка стала серійною версією цього літака, використовується у ВПС США по сьогодні.

    Всього за період серійного виробництва з 1984 по 1988 рр. було збудовано 100 бомбардувальників B-1B Lancer. З початку 1990-х років почалося переобладнання цих літаків з ядерного на звичайне озброєння. На сучасному етапі в модифікації B-1B реалізована концепція низьколетючого літака прориву ППО з можливістю огинання рельєфу місцевості.

    Бойове хрещення B-1B відбулося під час операції «Лис пустелі» у грудні 1998 року, коли сили союзників (США та Великобританії) нанесли бомбові та ракетні удари поІраку, метою яких було позбавити останнього можливості створення зброї масового ураження. Тоді B-1B прорвав іракську ППО та знищив бази Республіканської гвардії Іраку.

    У 1999 році 6 бомбардувальників B-1B, які базувалися на аеродромі Королівських ВПС Великобританії Феірфорд, взяли участь    у операції НАТО в Косово. Тоді ці шість літаків разом скинули кількість бомб, яка еквівалентна 20-ом відсоткам всіх боєприпасів, що використовувалися під час цього конфлікту.

    За перші 6 місяців операції «Нескорена свобода» у 2001–2002 рр. B-1B скинули 40 % всіх боєприпасів (за вагою) та 70 % керованих боєприпасів JDAM.

    В останні роки ці літаки активно залучаються до операцій Іраку та Афганістані.

    Сьогодні у ВПС Сполучених штатів налічується 66 літаків такого типу.

    Після надходження A-10 на озброєння ВПС США до нього довгий час ставилися як до «гидкого каченяти», що було зубумовлено не тільки обмеженістю його застосування, але й зовнішнім виглядом, за який A-10 отримав прізвисько «Уортхог» (Warthog) — бородавочник. Літак критикували, і ВПС навіть подумували про те, як би його позбутися, припускаючи використовувати в ролі штурмовика F-16 (точніше, його модифікацію A-16). 1990 року Конгрес СШАприйняв рішення про початок передачі «Тандерболт» до складу Армії, однак у листопаді того ж року було вирішено залишити в ВПС два авіакрила A-10. Несподівано успішне застосування A-10 в ході війни в Перській затоці поставило крапку в суперечках про долю літака і довело його необхідність.

    1994 року штурмовики A-10 перебували на озброєнні чотирьох тактичних винищувальних авіакрил ВПС США (20-го, 23-го, 57-го, 355-го), а також підрозділів резерву (442-го та 917 — го тактичних винищувальних авіакрил і 930-ї винищувальної авіагрупи). У ВПС Національної гвардії вони були в п'яти авіагрупа (103-я, Коннектикут; 104-а,Массачусетс; 110-а, Мічиган; 111—а, Пенсильванія; 175-а, Меріленд). За кордоном вони базувалися у Великобританії і Південній Кореї. Число літаків «Тандерболт», що перебувають на озброєнні поступово знижується. На 2007 рік у експлуаттації було 356 літаків цього типу, в тому числі 203 — у регулярних підрозділах ВПС, 51 — у резервних підрозділах, 102 у ВПС Національної гвардії[1]. Тим не менш, ВПС США планують зберігати A-10 на озброєнні як мінімум до 2028 року[2].

    A-10 не постачали на експорт. У різний час ним цікавилися Австралія, Великобританія, Бельгія, ФРН, Південна Корея, Японія, однак військові бюджети цих країн не дозволяли купувати вузькоспеціалізований важкий штурмовик, в результаті чого перевагу у всіх випадках віддавалася багатоцільовим винищувачіам-бомбардувальникам. У 1993—1994-х передбачали продати 50 «Тандерболт» Туреччині, проте це рішення було скасовано.

Lockheed C-5 Galaxy